«Автостопом по Галактиці». Знайома назва? Для мене була знайома, коли взялася за читання серії повістей британського письменника Дуґласа Адамса. І навіть не могла тоді подумати, що першооснова фільму-екранізації, що носить згадану назву, — має такий глибокий та, місцями, філософський зміст.
Коли відкриваєш «Путівник по Галактиці для космотуристів» (український варіант перекладу), з перших сторінок хочеш одночасно сміятися та запитувати: «Що в біса відбувається?». Але від частини до частини ти починаєш прив’язуватися до героїв і не перестаєш замислюватись над тією чи іншою ідеєю письменника.
Оскільки рецензій і відгуків на цю чудову серію книг можна відшукати достатньо, ми захотіли зібрати та поділитися з вами найважливішими, на нашу думку, життєвими уроками, які можна почерпнути від Дуґласа Адамса.
-
«Імовірне» не означає «неможливе»
Книги цієї серії здебільшого науково-фантастичні, сповнені по вінця іронією і сатирою. Та більшість описаних речей геть не піддається поясненню наукою, настільки вони неймовірні: як от «передсмертні» думки горщика з петунією, чи польоти в стилі Пітера Пена.
Але чи ви справді впевнені, що не можете полетіти?
І коли наступний раз опускатимете руки перед, здавалося, нездійсненним, пам’ятайте, що по суті — немає нічого неможливого. Є лише здійснене та поки не здійснене. То чому б саме вам не почати перетворювати імовірне в можливе?
-
Людство не таке особливе, як собі думає
Мешканці Землі завжди вважали себе розумнішими за дельфінів, їхня упевненість опиралась на такі важливі винаходи, як колесо, Нью-Йорк, війни й багато, багато іншого. А що можуть дельфіни? Лише гратися. Дельфіни, в свою чергу, вважали себе розумнішими за людей з тих самих причин…
…На планеті Земля існував ще один вид, який був навіть розумнішим за дельфінів. Його представники більшу частину життя проводили у дослідних лабораторіях, де вони обертали колеса й ставили надзвичайно складні й тонкі експерименти над людьми. Невірне тлумачення їхньої поведінки людьми цілком їх задовольняло.
Насправді мова не лише про вічну боротьбу людства і природи. Вже давно зрозуміло, якими б технологіями і науковими надбаннями ми б не володіли, — природа все одно сильніша.
Хто високо літає, той низько падає. Еге ж?
То ж давайте просто не забувати різницю між впевненістю у собі і зарозумілістю.
-
Запитання набагато важливіше відповіді
Отримання відповіді на основне запитання Життя, Всесвіту і Всього Сущого від суперкомп’ютера для його творців займає аж сім мільйонів років. А ті настільки захоплюються одержанням відповіді, що геть забувають саме запитання. Для його формулювання будують новий суперкомп’ютер (вгадайте, що це) і знову чекають сім мільйонів років.
Всі відповіді завжди залежать від правильної постановки запитань. Часом частина відповіді ховається у самому запитанні. А ми можемо свої вчинки наповнювати більшим сенсом та відсіювати неважливе, якщо цьому передуватиме «Чи мені це справді потрібно?».
-
«У жодному випадку не можна дозволяти виконувати обов’язки президента кожному, хто здатний пролізти на цю посаду»
Найбільша проблема — а радше одна з найбільших проблем, бо таких існує кілька — серед інших значних проблем, пов’язаних з керівництвом людьми, полягає в тому, щоб знайти когось, хто ними керуватиме; або либонь у тому, щоб знайти того, хто настільки вдатен, щоб люди дозволили йому керувати собою.
Підсумовуючи: загальновідомо, що ті люди, які напевно хочуть керувати людьми, в силу самого цього факту найменш придатні для цього.
Підсумовуючи сказане вище: у жодному випадку не можна дозволяти виконувати обов’язки президента кожному, хто здатний пролізти на цю посаду.
Підсумовуючи усі попередні висновки: з людьми завжди клопітно. І таким чином ми прийшли ось до якої ситуації: ціла низка президентів Галактики настільки насолоджувалися втіхами влади і постійним базіканням про свою безмежну владу, що їм дуже рідко вдавалося помічати, що насправді від них нічого не залежить.
Але десь у тіні за їхніми спинами. Хто ж ця особа? Хто може бути правителем, якщо до влади не можна допускати усіх, котрі прагнуть цього, без винятку?
Мабуть, усі вже мали змогу ознайомитись на просторах Інтернету з одним цікавим соцопитуванням — якби Святослав Вакарчук, лідер гурту Океан Ельзи, подався в Україні в президенти, то програв би тільки нашому діючому гаранту. Але, звичайно, воно йому треба? Хоча хтозна. Можна тільки гадати.
У будь-якому разі цитований вище текст із другої частини серії — «Ресторан на краю Всесвіту», говорить сам за себе і не потребує додаткових коментарів.
-
«Не панікуйте!»
Кредо подорожуючих по Галактиці автостопом цілком підходить для щоденного використання звичайними землянами.
Признайтеся, скільки разів вам доводилося хвилюватися і впадати в паніку через речі, які взагалі були цього не варті? Навіть через, здавалося, вже звичні, часто повторювані, буденні речі. Як от черговий публічний виступ, що є частиною вашої професії, чи звичайний телефонний дзвінок. Для більшості з нас життя не обмежується лише диваном і екраном комп’ютера чи телефону, нам щоденно доводиться виходити із зони свого комфорту. Потрібно лишень зробити глибокий ковток повітря (чи посмакувати улюбленим напоєм) та сприймати все, що відбувається навколо, як належне, і спокійнісінько насолоджуватися кожною миттю.
Останнє теж надзвичайно актуальне, адже життя таке коротке, а тут, вважайте, ще можуть нагрянути прибульці з метою знищити Землю заради будівництва міжгалактичної траси. Але не панікуйте, запасіться рушниками і читайте «Путівник по Галактиці для космотуристів».
Автор — Леся Мельник
