Така любов буває не у всіх:
Коли його ім’я болить у тобі,
І серця щем від спогадів німих
Огорне тіло, і заснеш у втомі.

Ти був моїм повітрям і водою,
Здавалося, знайомі все життя,
І серце віддала в полон без бою,
А ти забрав його без вороття.

Я думала, в твоїх очах вогонь,
То був лиш відблиск в плесі вóди,
І не зігріти холоду долонь
Над попелом нічної прохолоди.

В коханні не потрібно слів,
Ти пригорни і зазирни у душу.
Якщо упавши в її прірву ти вцілів,
Тебе сьогодні ж відпустити мушу.

В твоїх обіймах, як в тенетах ночі,
Я почувалася самотньою, а ти
Втирав долонею мої вологі очі
І спалював потрохи всі мости.

Де сміх лунав, настала тиша,
Де були “ми”, вже кожен сам,
Твоє ім’я шепоче інша,
Свою ж любов я небесам віддам.