Зимова депресія, або Не у погоді справа

Я не лікар, тому діагностувати у себе депресію на основі прочитаних в інтернеті симптомів, видається мені безглуздим. Я назву цей стан апатією. Як на мене, байдужість навіть гірше злості чи гніву, будь-яких інших негативних емоцій: ви перестаєте давати фідбек своєму життю — співпереживати, турбуватись чи радіти, перестаєте робити те, що, зрештою, притаманно звичайній здоровій людині.

Так от, непомітно для себе я перейшла від стану активної і життєрадісної людини до людської істоти, якій все байдуже, з емоцій залишилось тільки роздратування: зранку не хотілось вставати, готувати теж натхнення не було, як зрештою і апетиту чи вимогливості до страв, вийти на вулицю, а тим паче спілкуватись з кимось було для мене рівнозначним подвигу. Втім як би мені не хотілось, залишатись в ліжку постійно можливості не було, тому зранку по кілька годин я автоматично виконувала робочі обов’язки, а іншу частину доби заповнювала тим, що валялась на ліжку з тарілкою бутербродів чи печива, безлімітним горням кави та переглядала улюблений серіал серію за серією. Ну і спала, багато, міцно і довго.

При цьому всередині мене з останніх сил дерлося із підсвідомості бажання щось робити і відчуття, що щось тут не те. Хотілось повернутись до звичного робочо-творчого ритму життя, але це вимагало надзусиль, скоріше таки моральних, ніж фізичних, яким нізвідки було взятись.

Погода, до слова, теж не радувала, тому цей стан я списувала саме на неї — дощову холодну сірість за вікном. Така погода, втім, триває тут вже четвертий, а то і п’ятий місяць. Але ж не весь цей час я була такою млявою і апатичною, — розгадка знайшлась випадково, блискавично простромивши мою свідомість, поки я варила ранкову каву.

pexels-photo-99560

Мої, як мені здавалось, думки і судження про цю пору року, місцевість, де я живу, оточення і хід справ, були насправді не моїми. Сусідка, колеги по роботі, друзі один за одним скаржились мені на всі ці речі і я навіть не помітила, як ввібрала в себе їх ставлення та судження і просто погасла під напором негативу. Думки про нікчемність, сірість та непримітну буденність, проходили всі мої свідомі блокади, але непомітно засідали, накопичувались в мені, висмоктуючи внутрішню енергію, радість та сили.

В голові прокрутились уривки розмов, підтверджуючи мою здогадку і весь тягар спав з моїх думок в одну мить. Щоб ще краще пересвідчитись в тому, що таки не в мені і далеко не в погоді справа, я допила ту ранкову каву і пішла на роботу, потім поїхала в сусіднє місто владнати деякі справи, забігла до бібліотеки за новими книгами, зробила необхідні покупки та без будь-яких нарікань прочекала близько півгодини на потрібний мені автобус на цій таки погоді, яку до сьогодні вважала винуватицею всіх моїх бід.

Наше оточення має грандіозний вплив на нас. На жаль, іноді ми не можемо його обрати: батьки та рідні, вірні старі друзі, в яких чорна смуга в житті, колеги по роботі, яких затягнула рутина чи сусіди по квартирі зазвичай не навмисно, не бажаючи вам зла, прагнуть розділити чутки, свої турботи та переживання, тим самим перекладаючи їх вам на плечі. Моя вам порада: тримайтесь подалі від енергетичних вампірів, бо можливо, вам і здається, що ви просто прослухали цю інформацію від них, проте не помітите, як вона шарами затемнить вашу підсвідомість, вганяючи в депресію.

Будь-які дії і думки мають свою причину, можливо, пряму, чи заховану за десятком інших таких вчинків-думок. Це як неправильно застебнутий перший гудзик, саме через нього всі інші будуть не на своєму місці. Тільки знайшовши причину негативного, неправильного вчинку чи думки, будуть вони ваші чи когось із оточуючих, ви зможете знайти вирішення проблеми.

comments powered by HyperComments