23.09.2016

Як ми потрапили на EVS: 5 реальних історій підготовки до волонтерського проекту

Ще рік тому я сиділа на кухні маленької львівської квартири і подумала: “А чи не поїхати мені кудись подалі звідси?”, сьогодні я сиджу на великій кухні в спальному районі Вільнюса і між безліччю справ, якими заповнений кожен мій день, раннього ранку або пізнього вечора намагаюсь по-трохи писати тексти на свій сайт DIGΞST.

Я почала шукати EVS-проекти (EVS – European Voluntary Service) ще восени 2015-го: дуже багато таких проектів присвячені роботі з дітьми з неблагополучних сімей або дітьми з обмеженими можливостями, — це надто психологічно важко для мене, тому я була націлена на проект, який би стосувався організації заходів, написання текстів, адміністративної роботи. Після десятків надісланих мотиваційних листів та анкет, в кінці грудня мене обрала організація “Іскра” на EVS, для якого вони вже були визначені як відправляюча організація. Але ж потрібно, щоб вас обрала ще й координуюча та приймаюча організації, в країні, де власне й буде відбуватись волонтерство. Перерва між цими листами тривала 4 місяці, тому, звісно, лист з Литви мене здивував і змусив перегортати кілька сторінок надісланих електронних листів, щоб визначити, коли і на який проект я подавалась і пройшла)

В березні я також отримала повідомлення від української НГО “Іскра”, координуючої та приймаючої литовських організацій, а дальше знову перерва на 6 місяців, аж поки мені надіслали запрошення та контракт, спершу в електронному вигляді, а потім і поштою. За цей період я ще кілька разів говорила з координатором проекту з Вільнюса, отримувала від неї інформаційні пакети про “стан справ” на майбутньому волонтерстві.

14560164_10211141024830773_7068310346488103783_o

Як тільки я отримала всі необхідні документи, на початку вересня поїхала до Києва, тому що, національну візу видають тільки в Посольстві Литовської республіки в Україні. Як правило, візу видають через тиждень після подання документів.

Дуже приємна дівчина — працівник посольства — прийняла мої документи, проте дозволила принести знову запрошення від організації, тому що в ньому не вистачало одненького речення: “У разі депортації, організація несе усі витрати, пов’язані з нею” і тільки після цього через 2 тижні отримати візу. Ці 2 тижні видавались напрочуд довгими та напруженими: отримала я відредаговане запрошення тільки в переддень отримання візи. У визначний день — 22 вересня, зранку додавши потрібний документ, вже після обіду я була щасливою володаркою річної мультивізи. До речі, завдяки дружнім відносинам нашої держави з Литовською республікою, національна віза для громадян України — безкоштовна.

Для порівняння умов відбору та набору документів для українців, які були обрані іншими організаціями, та які зараз знаходяться в інших країнах Європи — ще 4 історії волонтерів.

 

Яна Нижегородова

EVS — Рим (Італія)

Мій 365-денний EVS почався сьогодні в прекрасному місті Римі. У країні, про яку мріяла і в яку закохалася з першого погляду. Я вирушила працювати в соціальній організації La Città dell’Utopia.

Буду вчитися, як організовувати тренінги, фестивалі, workcamps, просувати події в соц. мережах і т. д. Навчуся краще комунікувати з людьми і доносити свої думки. Буду переймати досвід місцевих активістів і, об’єднавши зусилля, робити проекти високого рівня. Сподіваюся навчитися готувати італійську кухню!

Заявок я відправила 100. З них всього 4 мотивації було написано під конкретні проекти. Я наївно вважала, що забомблю всіх своїм стандартним мотиваційним листом і мене виберуть. Таких же хитрих дуже багато! Написана мотивація під конкретний проект або ж це copy paste, можна зрозуміти прочитавши перші пару речень. Так що, якщо Ви претендуєте на хороший проект, десь у великому місті, конкуренція зростає. За “ледачим” мотивашкам я пройшла до Франції та Іспанії в організації, де проекти не надихали, а розташування було казна-де в маленьких селах.

Висновок!

Уважно читати умови участі. Якщо приймаючій організації необхідна людина зі знанням місцевої мови, а ви цим похвалитися не можете, не витрачайте ні свій, ні чужий час, бо вони виберуть того, хто їм потрібен. Навіть якщо ви пройдете первинний відбір, на інтерв’ю вас відсіють, що зі мною і сталося.

Як я опинилася в Римі!

Рік тому я вперше побувала тут на workcamp “No border”. Подружилася з хлопцями і закохалася в неформальне простір La Città dell’Utopia. Як виявилося, кожен рік вони приймають 2 EVS волонтера.

липень 2015- дізналася про можливість бути волонтером в даній організації;
березень 2016- подала заявку;
квітень 2016- пройшла інтерв’ю;
липень 2016- проект підтверджений Національної агенцією Італії;
серпень 2016- Ура, отримала візу!
вересень 2016- початок роботи

Віза:

Дуже швидко і оперативно мені прислали всі документи. Намагалася довго і нудно записатися на прийом до посольства, після чого психанула, заплатила 616 грн і подалася через візовий центр (витрати на візу повертаються по приїзду). У візовому центрі лякали, що національна віза – це не Шенген і на отримання може піти від 10 до 30 днів, за фактом через 6 я забрала паспорт.

 

Вікторія Грівіна

EVS  Кардіфф (Англія)

EVS можна шукати або дуже швидко (наприклад, сьогодні написали заявку, завтра вас терміново затвердили, і як тільки віза готова — полетіли), або ду-у-уже довго — до тих пір, поки вам не стукне 30. Моя дорога в Кардіфф зайняла близько року. Щоб написати заявку, використовувала дві суперсили: вміння читати і писати.

Всього заявок я подала 16. Запрошень на інтерв’ю по Skype отримала 3 (з Німеччини, Естонії та Англії), і всі 3 організації мене прийняли. Найбільше сподобався проект UNA-Exchange, де мені пообіцяли практику в PR, веденні сайтів і блогів, а також – особистий велосипед, який буде возити мене з роботи додому. Подивимося, наскільки виправдаються мої очікування.

Жовтень – пошук проекту

Отже, в жовтні 2015-го року в базі даних EVS з’явився проект UNA-Exchange, Cardiff. Я ним відразу зацікавилася і на наступний день (з хорошими проектами не варто клацати дзьобом) відіслала на їх пошту два документа:
1. CV
2. Motivation Letter
У мотивашці я пройшлася по ВСІХ пунктах, які були вказані в оголошенні. По-перше, показала, що вмію читати, по-друге, що лист написано спеціально для цієї організації.

Листопад – інтерв’ю

Через місяць мене запросили на інтерв’ю по Skype. Що я робила перед інтерв’ю? Зайшла на сайт організації і прочитала її історію. EVS інтерв’ю – супер корисна річ. По-перше, я переконалася, що в організації працюють живі (і дуже милі) люди. По-друге, дізналася, де буду жити, з ким працювати, що робити і скільки коштує в Англії гречка (6 фунтів за кволу пачку, так що беремо з дому).

Грудень – ура! номер 1

У грудні мене прийняли. Ура! Тепер я написала в українську організацію, з якою заздалегідь домовилася, що вони мене “відправлять”. У моєму випадку – з “Іскрою”. Далі організації готують документи в Erasmus +, до чого я не мала ні найменшого відношення.

Травень – ура! номер 2

Проект затвердили на фінансування Erasmus + тільки в травні. На щастя, до новин про нещасливе вирішення результату Британців з ЄС. Мій координатор з Британії написала, що принаймні найближчий рік можливість поїхати на ЕВС до Британії залишиться, так що раджу поспішити і вскочити на цей поїзд.

Липень – віза

Оригінал запрошення з’явився тільки в липні (всюди бюрократія, запасіться терпінням). У моєму папері був зазначений тип візи Tier 5. Далі я вирушила на сайт візового центру в Києві і змахнула сльозу від майбутніх витрат – їх, правда, обіцяють покрити. Сплативши візу зі страхувальним збором Health Surcharge (всього близько 550 євро), заповнила онлайн заявку і записалася на подачу через тиждень.

Окрема історія – тест на туберкульоз

На наступний день виплив ще один прикол. Виявляється, щоб надовго виїхати до Королівства, потрібно зробити флюорографію. І не просту, а тільки лише в єдиному центрі МОМ в Києві. Це була найдорожча флюорографія в моєму житті. Записатися на неї можна тільки по телефону, причому за два тижні (мені вдалося благаннями і закляттями урізати цей термін, щоб встигнути до подачі документів). Причому, сказали неправильний час і в клініці немає терміналів, так що я ще літала по центру Києва в пошуках банкомату, благаючи богів, щоб лікар не пішов. Знімок зробили. Доктор суворо запитала, що я знаю про туберкульоз. “Це дуже небезпечна хвороба”, – з почуттям відповіла я. “Правильно”, – зраділа навчена сивиною професорша і сказала, що я здорова як кінь.

Ура! номер 3 – дозвіл на в’їзд

На наступний день я хвилин за п’ятнадцять здала всі документи і пальчики, дуже злякано сфотографувалася на камеру стеження і вже через пару тижнів забрала документи. Але пам’ятайте, шляхи візових працівників незбагненні — краще подаватися за місяць.
Замість візи мені в паспорт вклеїли “дозвіл на в’їзд”. Тобто, якщо мене пустять в країну англів і саксів, потрібно буде за тиждень оформитися як годиться.

Детальніше про пригоди дівчат на волонтерських проектах, можна прочитати в блозі Rollingglobe.

Дмитро Зірка

EVS – Монтандр (Франція)

Все почалось з того, що я повноцінно відчув ефект дежавю. Кожен день нагадує попередній, вже сьогодні знаєш, що відбудеться завтра. І тут я зрозумів, що пора щось змінювати. Я відвідав безкоштовну лекцію про подорожі, де дізнався про EVS. І ось мета з’явилась в моєму житті.

Я дослідив десятки сайтів, ввібрав гігабайти інформації і почав відправляти CV та ML на проекти, які мене хоч трохи цікавили. Але все безрезультатно. Протягом місяця я відправив з десяток заяв. Відповідей прийшло лише кілька з відмовами, інші просто не відповідали. Це нормальна ситуація. Але тоді я про це не знав. Я подумав, що досвіду в моєму CV замало. Тож я почав шукати проекти неформальної освіти в Україні.

За 2 місяці я відвідав чудові тренінги, курси, лекції та освітній табір, познайомився з дуже мотивуючими людьми. Я побував в різних частинах нашої України і все безкоштовно. Був волонтером на заходах в Харкові (на той момент я жив там). Прийшла зима, я повернувся з молодіжного обміну в Румунії, соціальне життя міста стихло і знову моя мета спливла у підсвідомості. Я оновив CV, склав універсальний ML, який необхідно лише трохи редагувати під певний проект, і почав подаватися на проекти, але більш ретельно їх відбираючи. І тепер мені стали відповідати. Подавши 4 заявки, мені позитивно відповіли на 2-і: короткостроковий проект в Латвії і довгостроковий в Норвегії. Але, познайомившись ближче з цими проектами я зрозумів, що помилився і вид їх діяльності не для мене. Я відмовився від них та став подаватися на інші. І ось ще через 2 заявки мій французький проект мене знайшов.

Відбір проходив в 3 етапи:

  • спочатку я відправив заявку моїй майбутній відправляючій організації. Вони вибрали кандидатів і відправили наші заявки приймаючій організації;
  • приймаюча організація теж робить відбір і призначає Skype-співбесіду;
  • Skype-співбесіда з приймаючою організацією.

Весь етап від подачі до вибору моєї кандидатури пройшов приблизно в 2-3 тижні. Нічого страшного в подібній співбесіді нема. Моя розмовна англійська була на низькому рівні і для мене при Skype-співбесіді покликали волонтера з України, який на той момент був волонтером EVS на цьому проекті. Він перекладав мене, перекладав для мене. Співбесіда закінчилась словами “дякую, я подумаю”, але прозвучали вони з мого боку. Так, мене вибрали! Вночі та вранці наступного дня я все обдумав і по обіді відповів, що згоден.

Отже, я витратив 5 місяців на пошук EVS проекту, відправив 16 заяв і ось вже через 9 місяців мій проект почнеться.

І ось настав період збору документів для подачі на візу. Тут варто просто слідувати інструкціям координатора волонтерів вашої відправляючої організації, задавати питання, якщо щось незрозуміло та не переживати. Збір всіх документів проходив розмірено. Але головний досвід, який я отримав: з цим краще не затягувати. Як тільки візу отримано, необхідно відразу купувати квитки на проект. Тому що, якщо затягнути з їх купівлею, можна не вкластися в грошовий ліміт, який покриває програма учаснику. Відповідно, краще отримати візу якомога раніше.

Подавався я в Посольство Франції в Києві на тип візи Volontariat Associatif. Проблем при подачі документів не виникло, і через два тижні віза була готова. Мені видали національну довгострокову візу (на рік) з умовою, що по приїзду до Франції на протязі трьох місяців необхідно пройти мед. комісію для підтвердження візи або отримання посвідки на проживання. На проекті, усіма візовими (і не тільки) питаннями займається ваш ментор. Так що переживати з цього приводу не варто. Мед. комісія для мене вже призначена на 25 жовтня.

На проект я добирався дві з половиною доби. За цей час я встиг прогулятися Києвом, поспати в аеропорту Риги та пройти близько 15 км по Парижу, де, звичайно ж, побачив її, ту саму мрію всіх романтиків – Ейфелеву вежу, пройшовся по визначним пам’яткам і під кінець дня поспав під стінами Палацу Конгресів. Нарешті вночі вдалося відносно нормально поспати в автобусі. У Бордо я пересів на поїзд, а по приїзді в Монтандр, мене зустріла Морін (наш ментор) і привезла в будинок. На проекті вже було кілька довгострокових волонтерів та волонтерів для workcamp’у, який почався вже наступного дня.

У підсумку можу сказати, що важлива не країна і не місто вашого проекту, а сам проект, а якщо точніше, то люди, які вас оточують. Якщо ви вирішили їхати на EVS, то це рішення варто приймати усвідомлено та зважено. Адже багато хто їде на EVS аби покинути країну, поїхати від проблем. Але ж ця програма створена зовсім не для цього.

Щоб дізнатись більше цікавих історії про волонтерство Дмитра у Франції, слідкуйте за оновленнями відеоблогу на You Tube, або запитуйте особисто в соц. мережах: Дмитро Зірка

 

Таміла Бабак

EVS – Пловдів (Болгарія)

Переглядаючи різні можливості для молоді, я періодично знаходила інформацію про EVS — волонтерство від програми Erasmus+ , часом чула щось від друзів про це. Дізнавшись більше про EVS, загорілась бажанням спробувати себе в цьому. Прочитавши масу  рекомендацій по написанню мотиваційних листів та CV на різних блогах та сайтах, почала рухатись. Як вчора пам’ятаю грудневі вечори, коли годинами шукала програми, які підійдуть мені, по кілька разів перечитувала вимоги до учасників, переглядала сайти організацій, їхні цілі та місії (мені було важливо, щоб власні принципи життя збігалися з принципами організації, або хоча б перегукувались між собою).

У мене за плечима було вже трохи досвіду: працювала з дітьми, організовувала заходи різного напряму, ну і звичайно не забула про своє хобі: танці і біг, тож саме на цьому робила акцент у вибору програми. Не менш важливою умовою для відбору EVS програми були країна та місто, в якому я буду жити цілий наступний рік. Проживши останні 5 років у харизматичному Львові, хотілось знайти місто, яке буде схожим на нього, але більш сонячне 😀

Відібравши штук п’ятнадцять програм, почала писати мотиваційні листи, намагаючись використати усі поради від блогерів. Після надсилання, деякі організації відписували одразу: «Дякуємо за лист, найближчим часом надішлемо вам відповідь», а інші зовсім мовчали.

«Найближчим часом» означає десь через місяць-другий. Тож відповіді почала отримувати на початку лютого. Звичайно, щодня перевіряла свою поштову скриньку, час від часу знаходила листи з ввічливими відмовами. Одного чудового лютневого дня отримала лист з позитивною відповіддю та запрошенням на Skype-інтерв’ю.

Це був лист від громадської організації BG Be Active, яка знаходиться у Пловдіві (Болгарія). BG Be Active – це організація національного рівня, яка організовує спортивні заходи та акції, щоб спонукати людей вести здоровий спосіб життя.

Готуючись до інтерв’ю,  знову звернулась до могутнього Google, який знає все: у статтях знайшла типові питання, які ставлять на співбесідах. Одним із них було питання: «Що ви знаєте про організацію?». Швиденько вивчила коротко історію організації, цілі та основні заходи. І  була готова до бою.

Під час інтерв’ю дуже переживала, а особливо за свою англійську. Двоє чудових EVS волонтерів по черзі  задавали мені питання, атмосфера була дуже тепла та дружня.

Приблизно в кінці березня – на початку квітня я знову отримала позитивну відповідь, в якій йшлося про наступний етап відбору — Skype-інтерв’ю з керівником організації. Чесно кажучи, до цього інтерв’ю я не готувалась, бо зазвичай керівники задають ті ж запитання.

Через декілька днів отримала наступну позитивну відповідь, але з приміткою, що треба буде чекати  затвердження проекту на національному рівні, а коли це буде відомо, ніхто не знає.  Цей момент був найскладнішим для мене: наче й відібрали для участі в проекті, а чи поїду було невідомо.

Відповідь прийшла аж 17-го липня 2016 року.  Я стрибала від щастя, бо це означало, що 80% справи вже зроблено, залишилось отримати візу і поїхати.

Наступний місяць я витратила на збір необхідних документів та очікування запрошення від приймаючої організації. Коли я його врешті отримала, 18-го серпня поїхала до Києва. Виявилось, що віза коштує цілих 200 євро, що незважаючи на неодноразове уточнення інформації в Посольстві, стало для мене несподіванкою. Тому подала документи наступного дня: поки чекала на гроші від батьків, час прийому документів в Посольстві вичерпався. Працівниця прийняла мої документи зі словами: «Ми вам зателефонуємо, коли віза буде готова», а коли вона буде готова ніхто не знає. Я страшенно нервувала: візи немає, а моє  EVS волонтерство починається 1-го вересня, квитки також не можна було бронювати, знову ж таки через невизначеність з датою отримання візи. І ось 30-го серпня мені зателефонували з посольства і повідомили, що віза готова — приїжджайте.

Поки з’їздила до Києва, забрала візу, вже не виявилось вільних квитків на автобус, яким хотіла поїхати, купила квитки на літак зі Львова до Києва, а з Києва до Софії. Зібравши всі речі, які вмістились в ліміт 23 кг великого багажу і 7 кг ручної поклажі, рушила в дорогу. Мій літак зі Львові запізнився на годину, і я не встигла на інший. Авіакомпанія замінила квиток, і я ще заїхала до Стамбулу, випити турецької кави ти поїсти солодкого.

І ось вже два  місяці я в Болгарії у ролі EVS волонтера в BG Be Active організації. Дуже задоволена своїм вибором: встигла допомогти в реалізації певних заходів, взяла участь в флешмобі,  напакували понад 300 пакетів з матеріалами для подій, відвідали школи під час спортивних заходів, наробили декілька тисяч значків, розробляємо стратегію розвитку сторінок організації в соціальних мережах, працюємо над власними проектами, відвідали інші міста Болгарії з акцією «Активна субота» за підтримки Coca-Cola Foundation, активно попрацювали на міжнародному воркшопі «Active voice» в Софії, відвідую функціональні тренування, а зараз креативимо над власним відео.

Хочеш здобути прекрасний досвід, не зволікай,  шукай EVS волонтерство, які підійде саме тобі!

comments powered by HyperComments