13.03.2016

Ти – це байдужість з присмаком в любов

Весна стояла, хлюпали дощі.
І ти така відкрита й загадкова
у темно-синім, наче ніч, плащі.
Була навмисна й зовсім випадкова.

Ти все мовчала, лиш кричали руки
і міміка твоя така ревуча.
В передчутті пікантної розлуки,
була миттєва й майже неминуча.

Волосся мокло під дощами-росами,
змивало маски, почуття і дні.
Як твоє тіло пахло абрикосами,
і все, чомусь, пручалося мені.

Така дитяча, щастям оповита,
із гіркотою суму й коньяку.
Не розумію, чим ти там налита?
Настояна на хмелі й вишняку..

Мені тебе було нестямно мало.
І так багато, що стискало дух.
Ти так мене не по-людськи кохала.
Все не могла це вимовити вслух.

І що ж в тобі? Кохання чи призріння?
Поєднання легенд, народів, мов.
Миттєвий погляд — і прийшло прозріння:
ти – це байдужість з присмаком в любов.

Стояв, тебе кохав і ненавидів.
І не тримав, і відпустить не міг.
Ти, певно, пані з роду серцеїдів,
а я тобі – ворожий печеніг.

Війна холодна і пекуча пристрасть
в один фужер поєднувала нас.
Ти – як вино, і ця твоя ігристість
в моїй крові зродила резонанс.

Вулкан емоцій породжала тиша
В твоїм мовчанні стільки було слів.
Я так хотів їх розібрать – не вийшло,
а розпитать про все тебе не смів.

Ти посміхнулась, хлюпали дощі
Мене манила твого зору карість.
Така смішна в промоклому плащі,
А я з тобою хочу стрінуть старість…

Автор – Аліна Чілій

comments powered by HyperComments