06.03.2016

Сашко Положинський. НЕ на злобу дня

Багато з нас виросли на піснях Тартака, відривались під них на музичних фестивалях, слудкують за розвитком нового проекту “Був’є” зараз. Тому не дивно, що весняна негода та обідній час зустрічі Сашка Положинського зі студентами університету УКУ у Львові відвідало чимало його шанувальників. Погляди співака на розвиток культури та музичної індустрії в Україні зокрема, через призму соціальних та політичних подій, які були озвучені ним на зустрічі під символічною назвою “НЕ на злобу дня”, читайте у матеріалі.

Я б хотів відкрити свій музичний канал, але він був би дуже нерейтинговий. Більшість тієї музики, яка зараз популярна, мені або не зрозуміла, або огидна, або просто нецікава. Я можу її слухати, але вона нічого в мені не зачіпає. Якщо спиратися на мої власні музичні смаки, якщо взяти українську музику зокрема, то ті, кого я сам люблю слухати, не мають великої популярності, натомість ті, кого я не дуже люблю чи мені нецікаво слухати, раптом стають суперпопулярними і дають хороші рейтинги каналам і радіостанціям. Тому якби у керіництві музичним каналом я спирався на власний музичний смак – це би був програшний варіант 100%.

Якщо ми говоримо про державне фінансування культурних програм чи культурних заходів, то я думаю, що це мають бути точкові фінансування, спрямовані на конкретні проекти, дуже цікаві та змістовні з культурної точки зору, але не надто популярні, тобто це мають бути проекти виховання культурних смаків у населення.

Якщо говорити про музичні фестивалі, наприклад Бандерштадт, він хоч і має дуже багато немузичної аудиторії, все ж таки переважна більшість людей, їдучи на фестиваль, цікавляться, хто буде виступати на сцені, то мені здається, що такі фестивалі варто фінансувати чи підтримувати тільки на початковому етапі. Якщо фестиваль не виходить на певний рівень, то, можливо, треба  скерувати ці кошти в якомусь іншому напрямку.

Мені здається, що зараз в українській культурі багато такого, що не має належного фінанування. От наприклад, я знаю, що дуже складна ситуація в Петриківці з виживанням майстрів, які займаються петриківським розписом. Як тільки в країні почалися проблеми, одразу впали продажі їхніх виробів і зрозуміло, що людям приходиться займатись чимось іншим, менше приділяючи увагу творчості. Через це вони дуже переживають, що ніхто не захоче приходити в це мистецтво. А це, на мою думку, можливо, основна частина української культури, тому такі речі, мені здається, треба підтримувати.

Polozhynskyj

Трошки змінилася тематика пісень: трошки більше змісту, трошки більше слів, трошки менше приколів і простоти. Для прикладу, пісня “Хулігани” – там приблизно 15 слів і “шалений”, “насичений” зміст, а є пісня в новому альбомі “Голос крові” – приблизно 150 слів і зміст, мені здається, значно глибший.

На жаль, більшість людей готові сприймати “Хулігани” і не дуже готові звертати увагу на “Голос крові”, тим більше, шо в тій пісні більше тексту, ніж в декого в альбомі.

Коли вийшов кліп на пісню “Не кажучи нікому”, то одразу майже всі музичні телеканали відмовились його крутити, мотивуючи це тим, що “ми не крутимо політичні пісні”. З того, що я пишу можна робити висновок: чого не треба робити, якщо хочеш заробити. Насправді, чим менше конкретної і яскраво вираженої ідеології в піснях, тим більше шансів на цьому заробити. Зараз більше зароблють ті, хто менше торкається гострих тем.

Є пісня, яку я боюсь виконувати, бо там дуже багато епітетів, я їх постійно плутаю – це пісня “Вечір осінній”. Мені вона дуже тяжко дається до запам’ятовування. Там змісту дуже мало, співається вона про те, який може бути вечір осінній і більшість тих епітетів були взяті зі Словника епітетів української мови, я їх не сам вигадував і через це мені важко запам’ятати цей текст. Всі інші пісні я дуже люблю.

Є пісні, які обмежені по часу, обмежені по фізичних можливостях як і музикантів на сцені, так і слухачів в залі. Якщо говорити про пісню, яку я дуже люблю, то зазвичай це може бути пов’язано із особистими справами, тим, що відбувається в моєму житті, який в мене настрій, або просто тим, що зараз ця пісня, на мою думку, є найбільш цікавою аудиторії.

CzmTvPSKfJ8

Мені набридає ситуація, коли ти зустрічаєш когось і тобі кажуть: “Чувак ти класний. Ота твоя пісня забійна” і ти розумієш, що тій пісні вже років 15, як мінімум, і після того ти ще багато класних пісень написав. Це трошки вибиває з колії.

На суспільство можуть впливати ті, кого суспільство готове слухати. Якщо людина має, що сказати, якщо її готові слухати, то вона повинна це робити.

Я не хочу бути героєм України. Я став розуміти, що моє сприйняття моїх пісень і сприйняття моїх пісень аудиторією не завжди співпадають, пов’язано це частково з тим, що більшість людей акцентують увагу або тільки на назві, або тільки на приспіві. А в цій пісні все таки значно більше змісту і головне ховається в куплетах, куплети довгі і вони всі різні, а в приспіві один і той самий рефрен багато разів повторюється і тому він легше доходить до свідомості людей і багато хто цю пісню сприймає, як мій протест проти героїв України, що Україні не потрібні герої, але якщо послухати уважно весь текст, то буде зрозуміло, що пісня трошечки не про це: пісня взагалі не про героїв, а про те, що нам поки не вдається створити таку державу, яку дійсно можна назвати незалежною державою Україно. І, на жаль, мушу констатувати, що актуальність цієї пісні не змінюється.

Є дуже багато факторів, які впливають на існування творчих колективів. Дуже мало є гуртів, які створилися в тому складі, в якому кілька десятків років існують. Завжди є якийсь фактор: творчої недореалізованості, несприйняття, невміння знайти спільну мову, є фактор особистого життя чи фінансовий фактор, можливість вийти на сцену і лабати. Якщо немає достатньої кількості концертів для того, щоб ту творчу енергію, яка є на репетиціях, подарувати на концерті, то це теж рано чи пізно перетворюється на творче самоїдство, що проявляється, як у небажанні творити щось нове, так і продовжувати те, що вже зроблене. Треба, щоб усі були задоволені в творчому плані, щоб вміли один одного слухати і відповідати взаємністю, щоби в особистому житті все було нормально, достатній заробіток і певна кількість концертів.

ycvty5cb7k3f322t56z6edaom7oqppf6

До нас це ніхто не робив, після нас багато хто робив. Альбом “Гуляйгород” не просто так створився і дуже довго визрівав. З першого нашого альбому, мені почали різні люди говорити: “Давайте ви зробите щось із народними піснями”. Але тоді не було ідеї, як це зробити правильно і коли ми врешті це зробили, багатьом сподобалось, багатьом не сподобалось, брехати не буду, ми навіть втратили тоді частину нашої аудиторії. 

Я за те, щоб в Україні панувала українська мова. Я не проти російської мови та багатьох інших мов, але українська має бути офіційною мовою спілкування, інформаційного простору, рекламного простору і т. д. Я за те, щоби рано чи пізно, вся Україна була українізована, але це не зробиться одразу, це повинен бути цілеспрямований процес.

Я спілкувався з великою кількістю людей, які щодня ризикують своїм життям та здоров’ям заради України, вони всі спілкуються переважно російською мовою. Ну звикли вони спілкуватися російською, і не можуть вони взяти і перейти на українську мову, тому що не всім це зробити просто. І вимагати від всіх людей, щоб вони всі одразу заговорили українською мовою – це, мені здається, не зовсім правильно. Питання дуже непросте і категоричне судження буде неправильним.

Відповідь на всі питання такого характеру криється у вмінні спілкуватися, у взаєморозумінні, у вмінні вислухати протилежну сторону.

Я не кажу, що ми повинні вислухати тих, хто явний ворог України, з ворогом треба боротися, а не вести діалог, якщо він дійсно ворог. Але якщо це люди, які потенційно є, якщо не союзниками, то, принаймні, добрими сусідами і партнерами, то це питання вміти вести діалог, взаєморозуміння, взаємоповаги – воно важливе в спілкуванні як із зовнішніми партнерами, сусідами, так і всередині країни.

comments powered by HyperComments