13.12.2015

Ненадісланий лист

Такі тексти, як цей народжуються в тиші, яка заворожує та лякає, під червоне сухе та такий нестримний сум, який здавлює всередині аж до болю в грудях, що, мабуть, вилити все це на білий аркуш, щоб до такої ж білизни очистити замучену душу, не найгірше рішення.

Дивно, як міняє твоє життя одна людина, точніше її відсутність, розлука, вона стає такою помітною, всього один день, чи навіть кілька годин, які не заповнять ні справи, ні те червоне сухе, ні фільми, ні інші нісенітниці, які начебто “лікують”. Ти б здивувався, знаючи, як сильно можна кохати.

Здається, я закохувалась в тебе щоразу, коли тебе бачила, не впізнавала себе, мені не властива така ніжність, я не плачу на людях, я не показую свої слабкості. Але ти вмів мене заспокоїти, ти втирав мої сльози, а я себе ненавиділа за них.

Були моменти такої втоми, ледь не відчаю, коли опускаються руки, а при зустрічі бачила твої очі і тонула в них, захлинаючись солоною водою своїх сліз, не в силах вимовити гіркі думки, які нікуди з голови не поділись, просто сил не було перекреслити час проведений разом. Хтось може вважати мене лінивою, хтось слабкою, я ж надаю перевагу тому, щоб вважати себе божевільною. Бо кохання – це одна з його форм, я в цьому переконана.

Я добре пам’ятаю нашу єдину сварку, точніше діалог, ми ж не сварились ніколи, який розлучив нас на три тижні, настрашніші дні й години мого життя, життя без тебе. Навіть тепер при згадці про той час, в мені відгукується та самотність, яка відчувається навіть у натовпі, в шумній компанії, яка її нізащо не заглушить. 

Ти скажеш, що я драматизую, чи те, що у всіх стосунках в той чи інший період настає криза або переломний момент, – називай як хочеш, але я волію виділити наші з-поміж інших. Просто тому, що завжди виділяла тебе з-поміж усіх людей, які мене коли-небудь оточували, вважаючи найріднішою людиною у світі. Мабуть, я десь оступилась чи помилилась, бо не стала такою ж для тебе.

Я могла покинути найцікавішу книгу, найтеплішу ковдру, свою затишну піжаму та в дощ вночі йти до тебе в гості, просто тому, що ти запросив, а я хотіла тебе побачити. Одного такого вечора подумалось, чи зробив би ти для мене те ж саме. І знаєш – це “ні” було таким до болю очевидним.

Але я вдячна тобі, за нашу спільну радість, за “наше вперше”, за те, що змінив мене на краще і за те, що навчив так кохати.

Я так сподіваюсь, що та, інша буде з такою ж цікавістю слухати твої історії, навчиться готувати для тебе смачні сирники, не заважатиме тобі, коли писатимеш код і не залишить тебе у період найбільшого відчаю. А зрештою, щиро бажаю, щоб такий більше не повторився.

Твоя І.

comments powered by HyperComments
IRA
2016-01-30 21:23:49
так проникливо, життєво і сумно водночас... не зупиняйся, пиши!