13.03.2016

Марта Сирко: фотографія – це річ, без якої я не можу жити

Марта Сирко – фотограф зі Львова, яка ось уже 5 років професійно займається фотографією. Її роботами захоплюються, тисячі людей слідкують за її творчістю в соціальних мережах. Вона вміє відчувати людей, “спіймати” унікальний момент яскравої емоції, передати радість та печаль з однаковою майстерністю. Про грані творчості, особливості роботи фотографа, переживання та натхнення Марти – у цьому дописі.

Перші фотографії та перша виставка

Це було ще в школі, в мого батька була хороша камера і я просто почала знімати, як і всі, з квіточок, з тваринок, зі всього, що оточувало. Згодом перейшла на людей, в основному молодь, друзів, дівчат, бо мені було так комфортно. І так все почалося.

В 2011-му в мене була перша виставка. Деколи таке враження, що в 2011-му я знімала краще, ніж зараз: тоді я не задумувалась і в мене виходили прості життєві портрети, але настільки сильні. Звичайні портрети були складні тим, що дуже прості. От і все.

Все має бути складне і просте водночас, зараз я до цього не дійшла, зараз я якраз на невизначеному періоді і не дійшла до того простого, яке було б ідеальне.

uouxKv-S2Z4

В мене відбувались персональні виставки у Львові в період до 2013-го року, також брала участь в інтернаціональних виставках в Лондоні і в Іраку. Я розумію, що мої фотографії ще не настільки сильні, але є бажання їх покращувати.

У сучасному світі в тебе є доступ до будь-якої інформації, саме тому ти усвідомлюєш, що існують люди талановитіші та успішніші, тому завжди є стимул до чогось кращого.

Про ідею, концепцію та зйомку

В ранній період творчості, я не займалась розробкою ідеї чи концепту зйомки, мені було достатньо того, що зйомка відбувається. Зараз я придумую образи, які личать моделі на моїй зйомці, чи це будуть герої фільмів, книжок, чи театральних постановок.

Мова не йде про спілкування в соціальних мережах чи за кавою в кав’ярні, зйомка – це набагато інтимніша атмосфера.

Є комерція, де я повністю не можу керувати всім процесом, бо є замовник і є робота – це вже більше співпраця, коли ж я роблю це для себе – тут все залежить від того, чи я знімаю модель, чи людину, яка мені просто сподобалась, як людина почуває себе в кадрі.

-PSBECHx1Eg

Вибір місця залежить від стилю зйомки, від того, що я хочу показати. Деколи мені не хочеться знімати на вулиці, бо у Львові є багато місць, які часто використовуються: якщо це архітектура, фасад, вони для львів’ян є дуже знайомими і типовими, в такому випадку треба кудись їхати, що не завжди зручно. Якщо це не стилізована зйомка, я знімаю портрети або ню, я можу зробити це в квартирі, там не так багато простору, але мені вистачає, щоб відзняти моделей.

65g12HUOaaw PC76YqApTv4

Про критику та розвиток

Це приходить з досвідом. Коли я розумію, що я не геній, і я не дотягую, мені цього вистачає. Мало хто з людей вміє конструктивно критикувати, які тобі чесно скажуть, це добре чи погано. Критика і похвала будуть біля тебе завжди, а тобі треба відчувати землю. Критика повинна бути завжди. Треба слухати ту людину, яка скаже тобі це чесно.

Це також залежить від жанру, яким ти займаєшся, а я себе ще не знайшла. Я фотографую і весілля, і портрет, ню, дітей,- всі спектри, які мені відкриваються, я за все берусь, бо мені все цікаво.

Треба йти в одному руслі, вибрати один стиль і ним займатися, тоді ти будеш в ньому більш обізнаним, більш професійним, варто дійсно занурюватись в цю тему.

5vYT6ZkZZUY

Про мистецтво та фотографію в Україні та світі

Зараз мистецтво ціниться тим, що своєю роботою ти можеш пояснити, що ти зробив, для чого. Зараз проблематика набагато більша і кожен митець впродовж віків достукувався до соціуму проблемою. Так і фотографія. Вона доволі вагомий компонент сучасного світу.

Колись фотографія була для мене хобі, зараз це річ, без якої я не можу жити, чим би я не займалась, я до цього повертаюсь. Якщо я до цього повертаюсь стільки років, значить це дійсно те, чим я маю займатись. Завжди з’являються нові ідеї.

YeIMKaki2TUibI9wLZZ7Nw

Мені дуже подобається плівка, шкода, що я тільки тепер з нею познайомилась. Я думаю, що ті фотографи, які ще досі знімають на плівкові фотоапарати – вони герої: в тебе тільки 1 кадр, а коли ти на цифровий фотоапарат робиш їх 125 – це вже ти вирішуєш, чи ти вибрав хороший кадр, чи ні. Фотографу, який знімає на плівку треба вирішити це в ту секунду, а тобі потім на екрані.

bIOSOGb0dg4

comments powered by HyperComments