Хто така курва?

“Кому цікавий твій щирий біль? От якби ти щось приховувала, то одразу б знайшлися люди, готові за будь-яку ціну цю таємницю з тебе вичавити”. – Христина Лукащук 

Недавно мені до рук потрапила книжка Христини Лукащук “Курва” і, признаюсь чесно, спочатку вона привернула мою увагу тільки незвичною назвою, а потім з перших же сторінок полонила й не менш відвертим та захоплюючим змістом.

“Курва” – це свого роду ярлик, який ми навішуємо на жінку, роблячи висновки здебільшого з її зовнішнього вигляду та пліток, переказаних нам людьми, які зазвичай не знайомі з об’єктом їхньої зневаги. А може об’єктом заздрості? Коли мати Марти (так звуть головну героїню роману), огрядна та недоглянута жінка, називає курвою розкішну красуню, яка проходить повз них, мимоволі задумуєшся, що ж вона про неї знає такого, що дає їй право робити такі висновки. Та й чи знає щось взагалі? Чи не є це проявом тієї слабкості, яку нізащо не визнає сучасна жінка, страху, який породжує невпевненість в собі. Адже й власний чоловік проводжає захопленим поглядом молоду дівчину, тим поглядом, якого вже давно не ловила на собі огрядна тітонька.

Кожна з героїнь роману, життя яких в менших чи більших деталях розкриває нам авторка, прагнуть хоч частинки щастя, яке вони вбачають у житті інших жінок, своїх подруг чи випадкових знайомих. Красива й успішна – не більше ніж епітети, за якими ховається щось глибше та чуттєвіше, що ми називаємо “душею”, не знаючи достовірно що воно таке. Бо ж і у курви є почуття, як би не намагались це заперечити знавіснілі тітки.

Не подумайте, я її не виправдовую. Зустрічатися з одруженими чоловіками – не найкращий фундамент для власних щасливих стосунків. Просто так по-жіночому шкода ту, яка ще ледь-ледь тримається за надію знайти справжнє кохання, яке вже й невідомо чи є у цьому світі.

Чи ж по-справжньому щасливі ті, що обліплені дітьми, одним з яких є їх власний чоловік? Вони мріють про часточку свободи, яку має та, яку вони проціджуючи це слово крізь зуби, називають “курвою”.

Це одна з тих книг, коли письменниця вводить нас за лаштунки розповіді, оголюючи при цьому душу головної героїні, змушуючи переживати за неї тих, хто пізнав щось подібне, та відчувати якусь суміш осуду та зневаги “ідеальних” людей.

Ця книжка ні в якому разі не буде однозначно сприйнята, проте щось в ній є такого реального та життєвого, неначе це одна з тих чуток, які розповідають про когось з твоїх знайомих, чи може, не приведи Господи, впізнаєте в книзі й себе?

comments powered by HyperComments
Оля
2015-09-23 10:59:28
Дякую за рецензію, я якраз вагалася, чи прочитати мені ту книжку)